Кінець XIX – початок XX ст. знаменується все більшим визнанням Бортнянського як видатного вітчизняного митця. Досить згадати А. Рубінштейна, який назвав його «найвидатнішим... серед обдарованих людей» в галузі хорової музики. Твори Бортнянського, на його думку, «прекрасні і справляють... магічне враження завдяки своїй простоті і нелицемірній благочесності» (128, 1896, №2). Французький композитор Гектор Берліоз, який слухав концерт Бортнянського у виконанні Придворної капели, згадує: «У цій гармонічній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулися зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з’являлися акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім все розчинялося в безмірному легкому decrescendo; здавалося, хор ангелів залишав землю й поступово зникав у небесній височіні» (136, с. 371-372).

Згодом захоплені відгуки про музику Бортнянського зустрічаємо у В. Калинникова, Ю. Арнольда та інших. Вже на самому початку XX ст. з’являється ряд ґрунтовних статей М. Компанейського, С. Смоленського, А. Преображенського, М. Фіндейзена, які вбачали у творчості композитора основу подальшого розвитку вітчизняного хорового мистецтва. У працях цих авторів вимальовується більш-менш об’єктивний історичний портрет Бортнянського. У 1909 році в Петербурзі вийшов збірник «Пам’яті духовних композиторів Бортнянського, Турчанінова і Львова». Його автори – М. Компанейський, С. Смоленський, В. Фатєєв, М. Лисицин – представили композитора як класика вітчизняного хорового мистецтва, художника нового напряму в музичній культурі Росії XVIII століття.

І все-таки Бортнянський розглядався як композитор переважно церковний. Ця обставина негативно впливала на подальше вивчення його творчої спадщини. Додамо, що подібну позицію займали В. Лебедєв, М. Іванов, М. Соловйов.

Усі ці матеріали дореволюційних дослідників свідчать про живий інтерес музичної громадськості до фігури Бортнянського. Слід врахувати велику кількість неопублікованих матеріалів, зібраних Д. Розумовським, С. Полторацьким, О. Фамінциним, О. Фінагіним, М. Фіндейзеном, які зберігаються в державних архівосховищах Москви й Ленінграда.