музичну освіту, ставали артистами-виконавдями чи композиторами. Серед педагогів цих закладів славилися А. Скарлатті, Л. Лео, Ф. Дуранте, Н. Порпора, а потім їхні учні Д. Перголезі, Л. Вінчі, Н. Йомеллі, Н. Піччіні, А. Саккіні. Останній, як уже згадувалося, якраз і працював у Венеції під час перебування там Бортнянського. Чи мав Бортнянський якісь контакти з А. Саккіні – невідомо, однак посланець Петербурзької капели не міг не бути знайомий з творчим почерком неаполітанця, який відрізнявся від композиторської манери Б. Галуппі. Якщо Б. Галуппі дотримувався у своїй музиці певної врівноваженості стилю, яка йшла від Ф. Дуранте, Л. Лео до X. Глюка, Н. Йомеллі, Т. Траетта, то А. Саккіні, навпаки, прагнув до пафосу, іноді прозорості й легкості, як у композиторів покоління Д. Чімарози, Д. Паізієлло, В. Моцарта. Таким чином, Бортнянський побачив характерні риси неаполітанської школи, яка виховала Саккіні. Правда, Ч. Берні, що побував у Неаполі на п’ять років раніше, дійшов висновку, що учбовий процес в неаполітанських консерваторіях був уже на низькому рівні. Можливо, тому Бортнянський також не затримався там, обмежившись лише загальним знайомством з педагогами, виконавцями, музичними колективами. І все ж таки подорож до Неаполя не пройшла для композитора безслідно: по-перше, тут жили й працювали в цей час композитори Н. Йомеллі та Н. Піччіні, а по-друге, тут було написано ним твір «Ave Maria», очевидно, на замовлення місцевої церкви.
Однак найбільші свої сподівання Бортнянський пов’язував з Болоньєю, де знаходилася відома тоді всьому музичному світові Філармонічна академія, в якій працював знаменитий музикант і теоретик падре Джамбаттіста Мартіні. Є відомості, що Бортнянський вчився у Мартіні. Про це пише, наприклад, дореволюційний історик музики М. Іванов. Можна згадати й радянського дослідника Б. Доброхотова, який посилається на деякі дані. На жаль, поки що ці дані виявити не вдалося. Зрозуміло, що, перебуваючи в Болоньї, молодий композитор не міг не відвідувати досвідченого педагога й, можливо, користувався його багатою бібліотекою. Ч. Берні відзначав у своєму щоденнику: «Число його книг доходить до сімнадцяти тисяч томів, і він все збільшує їх кількість, збираючи книжки з усіх кінців світу» (23, с. 93). Мартіні був ерудитом, видним представником наукового музичного світу Італії, і, цілком ясно, що Бортнянський мав шукати зустрічі з ним.
