до генерал-губернатора Малоросії князя М. Рєпніна. Лише 17 травня 1827 року, більше, аніж через рік, М. Рєпнін дізнався нарешті від П.М. Волконського про наказ «видати спадкоємцям» з кабінету його величності шість тисяч карбованців асигнаціями за «нотні дошки й різні твори в рукописах...»

Незважаючи на це, родичі Бортнянського, які жили в Петербурзі в його будинку, не могли отримати цієї суми. Чим усе закінчилося, сказати важко, але за вдову Ганну Бортнянську потім клопотався ще один службовець міністерства двору М. Селявін, який повідомив М. Рєпніна, що гроші буде сплачено в другій половині 1827 року. Пізніше у пресі більше не згадувалося про клопотання А.І. Бортнянської. З архівних матеріалів відомо, що ноти композитора купив у неї новий директор Придворної капели Ф. Львов.

Зі «схвалення» Бортнянського було надруковано зовсім небагато творів, серед яких передусім були композиції Галуппі й Сарті. На жаль, цензор не звернув потрібної уваги на творчість М. Березовського та А. Веделя. Лише один концерт М. Березовського «Не отвержи мене во время старости», популярність якого була надзвичайною¹, не випав з його поля зору. За своїми художніми якостями він аж ніяк не поступався перед творами самого Бортнянського. Однак, не поспішаючи видавати своїх композицій, Бортнянський не друкував і творів своїх колег по мистецтву. Таку позицію можна пояснити його надзвичайною обережністю у ставленні до них: адже Березовський і особливо Ведель були в «немилості» при дворі. П. Турчанінов же вважає, що Бортнянський просто «не любив суперників».

Постійний контроль Бортнянського за виходом у світ хорової музики поклав кінець виданням самодіяльних творів та їх практичному використанню². Твори Бортнянського

___________________

1. Він користувався попитом у любителів хорової музики і на початку 20-х років XIX століття.
2. Становить інтерес повідомлення П. Юргенсона. Після Бортнянського капела присвоїла монополію у друкуванні хорових творів, «поки у 1879 році видавництву «Юргенсон» у Москві не вдалося у зв’язку з забороною його першого видання літургії Чайковського виграти процес, який назавжди розвінчав цю уявлювану монополію. Комісіонерами нотного складу капели були послідовно фірми П. Ленгольд, К. Мейков та П. Юргенсон». Детальніше про це є у дослідженні Б. Вольмана (42, с. 174-175), а також у листі М. Компанейського до П. Юргенсона.