Подібні відхилення все ж не були характерні для російських творів, більшість яких зберегла риси, що склалися століттями у вітчизняному співацькому мистецтві. І все-таки в ході розвитку соціального та культурного життя того часу ці твори вбирали в себе елементи народної пісні, світської музики, внаслідок чого, зокрема, структура хорів ставала більш симетричною, а деякі піс- неспіви на зразок «Отче наш ластівка», «Волинка», «Човник», «Аллілуйя скок» або мелодії «веселого розспіву» чи «з вибриками» відображали своєрідну програму з побутового життя. Таке оновлення стилю мало своїх прихильників та противників. Перші підтримували авторів, які вносили до своїх композицій свіжий струмінь світськості; другі захищали устої старовини і різко виступали проти відхилень від установлених норм хорового виконавства, проти контрастно-динамічного звучання, що не відповідало загальноприйнятому настрою.

Більшість дореволюційних істориків музики вважала і подібні піснеспіви незвичними для слуха Бортнянського, який тільки-но повернувся з Італії. А. Митропольський, наприклад, вказував на захопленість російських композиторів – авторів хорових творів – зовнішніми сторонами італійського стилю. С. Смоленський співчував Бортнянському, який змушений був слухати спів «камер-півчих, дикий за криком басів і несмаком щодо музичної