Петербурзькому придворному хору Максимом Созонтовичем Березовським, який також навчався у падре Мартіні в Болоньї з 1765 по 1774 рік. Обох посланців Росії об’єднувала не лише любов до музики, а й колишня служба в Петербурзі¹ участь у придворних оперних спектаклях (за даними В. Багадурова, обидва виступали в опері «Альцеста» Арайї), прагнення до вдосконалення своєї професіональної майстерності, до знань. Можливо, про все це вони говорили в Італії, ділячись своїми радощами й(незгодами, планами на майбутнє, гаряче обговорюючи проблеми рідного мистецтва.

То був час, коли італійців хвилювали ідеї соціальної справедливості. Березовський близько до серця сприйняв вірші італійського поета Джузеппе Парінні, які захопили всіх чесних людей:

Охоплений волелюбними настроями, повний райдужних творчих сподівань, Березовський в 1774 році прибув до Петербурга. Однак царський двір холодно зустрів знаменитого музиканта. Композитор змушений був обмежитися маловтішною для себе рядовою службою у Придворному хорі, оскільки всі головні місця займали іноземці.

Знаходячись в Італії, Бортнянський розумів, що опинись він зараз на місці свого старшого товариша, так само залишився б поза справами серед «виписаних італійців» Т. Траетта й Д. Паїзієлло, які всіляко догоджали двору. Так, Паїзієлло, наприклад, був улюбленцем двору й знаті. Камер-фур’єрські журнали багаторазово згадують це ім’я, в той час як Березовський згадується лише єдиний раз – 22 серпня 1766 року. Дуже рідко на сторінках цих журналів з’являються також імена російських композиторів В. Пашкевича і Є. Фоміна.

Тільки три роки знадобилося бездушним чиновникам, щоб усілякими приниженнями довести Березовського до

___________________

1. Цікаво, що 22 серпня 1766 року, коли Бортнянський служив у капелі, хор придворних півчих виконав концерт Березовського, який вже виїхав до Італії.