Інтонаційна близькість музики Бортнянського до народних пісень і танців простежується і в ряді інших епізодів опери. До арсеналу своїх виражальних засобів він вводить такі прийоми народного виконавства, як спів в унісон і октаву усім складом хору, спів терціями двох верхніх голосів і т. п.
Отже, Бортнянський уміло використовує на італійському ґрунті вітчизняну мелодичну культуру, яка не втрачає тут своїх національних барв. Така свіжість звучання імпонувала італійському слухачеві, про що свідчать і відгуки сучасників Бортнянського. Водночас його опери «Алкід», «Креонт», «Квінт Фабій» відповідали найвимогливішим смакам публіки.
За усталеною в Італії традицією в одному місті опера могла йти тільки один сезон і, якщо вона дебютувала успішно, то повторювалася разів 20-30, після чого виконувалася в іншому місті. Кожний рік публіка мала можливість знайомитися з новим спектаклем. Вернон Лі пише, що слухачі були байдужі до змісту твору, бо заздалегідь знали, що «Зенобію чоловік так і не вб’є, а в келиху Артаксера – отрута, що Темакі повинен-таки одружитися... з Арестеєю, що Тімант не брат Дірцен» (40, с. 370, 371). Головним для слухачів було побачити, як композитор зможе розрахувати здібності співака, чи вдасться йому продемонструвати всі достоїнства його голосу. Під час спектаклю наступав певний момент, коли публіка зосереджувалася, щоб почути «найголовніші місця», оскільки загалом у залі стояв шум. Слухачі давно вже знали всю оперу напам’ять, тому їх увагу привертав лише вихід на сцену відомих співаків-солістів. Тоді припинялись усякі розмови, гра в карти, і весь зал заглиблювався в тишу. «Горе тому, – пише Вернон Лі, – в кого була нежить чи кашель!.. Ці нещасні ставали причиною загальної ненависті. Публіка, затамувавши подих, слухала основні речитативи, дуети, тріо, арії та рондо...» (40, с. 371,372).
Для відомих солістів композитор повинен був написати кілька варіантів арії, які той використовував за особистим бажанням чи настроєм залу. В той час великою майстерністю славилися артисти Фарінеллі, Пакьєротті. Під час їх виступу, як пише Вернон Лі, «публіка вмирала від екстазу, а любителі... обережно знімали з ніг черевики й кидали через плече спочатку один, потім другий у пориві захоплення» (40, с. 372).
