з італійськими композиторами, яких «виписували» до Росії.

Слід сказати, що з постановкою опер Бортнянського в Гатчині та Павловську музичний авторитет «малого двору» значно зріс, хоч Катерина II з її оточенням намагалася зневажливо ставитися до будь-яких знахідок його. А цим удачам дуже сприяв Бортнянський, який ледве встигав виконувати замовлення. Одного разу йому навіть довелося писати музику прямо в кареті. Цей випадок навряд чи був єдиним і свідчить про велику професіональну вправність Бортнянського, якої він навчився ще в Італії. Адже італійські композитори вміли у найстисліший термін написати твір крупної форми. Так, композитор Н. Цингареллі створив оперу «Ромео і Джульєтта» за 40 годин, «Альцинду» – за сім днів. Швидко працював і Н. Йомеллі. Бортнянський теж володів цим мистецтвом, що ставить його в перші ряди композиторів-професіоналів XVIII ст.

Нам нічого невідомо про наступні постановки російських опер Бортнянського, зокрема про їх долю в XIX столітті. Але значення їх у вітчизняній музиці дуже велике. Незважаючи на успадкованість ними форм західноєвропейської музики, Бортнянський прагнув до використання в них вітчизняного інтонаційного матеріалу, зокрема, зворотів побутових пісень і танців, фольклору. Ця інтонаційна сфера була близькою демократичним колам російського суспільства. Чутливо реагуючи на появу нових течій у мистецькому житті Росії, Бортнянський все частіше звертався до розкриття внутрішнього світу люди- , ни. В умовах служби при дворі композитор сприяв розвитку оперного жанру в дусі національної визначеності і розробив те коло музичних образів, які знайшли ширше відбиття в його хоровій творчості. Справедлими є слова Т. Ливанової про те, що культові твори Бортнянського «вельми й вельми потрапили в тон музичної сфери з кінця XVIII століття» (91, т. II, с. 170).