а також – з появою віртуозних сольних партій часто інструментального плану, аріозних закінчень («Miserere» та «Отче наш» Сарті). При цьому, як підкреслював С. Скребков, «зіткнення на ґрунті концерту аріозно-гомофонних та інструментальних тенденцій західноєвропейської музики з традиціями російського хорового багатоголосся не могло не породити... значної суперечливості й неврівноваженості стилю» (145, с. 296, 297).
Творчість Бортнянського, особливо в жанрі хорового концерту, не могла не відбити суперечливості творів «заїжджих маестро». Не дивно, що протягом усього XIX століття говорилося про «італійський вплив» у творах Бортнянського. Однак, як справедливо зазначав Б. Асаф’єв, цей вплив «дуже перебільшений його безжалісними критиками» (107, с. 167). Композиції Бортнянського відрізняються новизною, вони «менш пишні й риторичні» (14, с. 124) і, як твердить С. Скребков, «суперечливість і неврівноваженість стилю духовних концертів італійців дістають певне розв’язання у Бортнянського» (145, с. 297). Це «розв’язання» пояснюється тими ж змінами, які спостерігалися і в галузі вітчизняної архітектури, живопису, літератури, поезії, представники яких ішли від бароко до класицизму.
Бортнянський чітко бачив лінію розмежування між західноєвропейським та вітчизняним музичним мистецтвом. Як учень італійської школи, він не міг уникнути у своїй творчості її впливу; водночас він щиро боровся з цим впливом у рамках російської музики. У цій важкій боротьбі композиторові допомагав не лише його талант, любов до російської хорової культури, а й уміння відстояти її досягнення. Напрям, узятий Бортнянським у музиці, був таким переконливим для петербурзького оточення, що навіть самі італійські композитори, що працювали тоді в Росії, змушені були це визнати. Так, історик Д. Кушенов-Дмитрієвський у своїй книжці «Ліричний музеум» пише, що Д. Сарті віддавав Бортнянському завжди перевагу. Навіть сприйняті композитором від своїх учителів «емоційна характеристичність, виразова конкретність тематизму» (145, с. 298) дістали в його концертах своєрідне якісне перетворення в дусі вітчизняних традицій. Про це свідчать хоча б інтонаційні зв’язки їх з народною музикою. Саме народно-жанрові джерела творчості Бортнянського дають всі підстави віднести його до тих діячів мистецтва, про яких В.І. Ленін говорив,
