півчі вже не потребували предметів першої необхідності. Директор капели потурбувався навіть про те, щоб вони мали не лише щоденний, а й святковий одяг («кольорові» костюми для концертів, «траурні» – для панахид).
За клопотанням, зокрема, Бортнянського півчі нарешті були звільнені від участі в театральних виставах. Цікаве щодо цього прошення статського радника імператорської контори Ф. Козловського від 1799 року про надіслання до Гатчини для опери «Енеї» «італійців та деяких музикантів». (193, арк. 9). У 1800 році було прийнято остаточне рішення двору про визнання співацької капели самостійною організацією, і Бортнянський міг зосередити на ній всю свою увагу.
Завдяки Бортнянському капела стала культивувати лише спів без інструментального супроводу. Осмислене інтонування, бездоганний ансамбль, чистота строю й емоційна виразність характеризували капелу як першокласний хоровий колектив. Невипадково в 1814 році газета «Русский инвалид» писала, що капелу укомплектовано «найкращими удосконаленими голосами» (131, №27). Наступник Бортнянського Ф. Львов відзначав, що його попередник досяг «надзвичайної узгодженості, точності й рівноваги голосів, так що цей одухотворений орган якістю своїх голосів перевищував будь-який інший орган» (128, 1900, №40).
Відмінна організація, кваліфікований підхід до праці допомагали Бортнянському розв’язувати в капелі цікаві композиторські завдання. Він захоплював виконавців найрізноманітнішими творами – від двоголосних пісне- співів до складних величних двохорних концертів.
Своїми композиціями Бортнянський одразу завоював повагу й довір’я як півчих і прихожан, так і царського двору. Спрощення ним мови концертів, виключення з них віртуозного італійського начала, прагнення до краси голосоведення й відточеності форми – все це створило новий напрям у хоровому виконавстві.
Однак обраний Бортнянським реформаторський шлях був нелегким. В той час у Росії повсюдно виконувалися восьми- й 12-голосні концерти, записані часто по слуху, що вносило величезну плутанину й безладдя. В самому Петербурзі, наприклад, існували приватні любительські хори, в яких культивувався спів, що відповідав смакам їх хазяїв. Деякі з цих колективів наслідували віртуозне
