На жаль, італійські рукописи композитора не видавалися, через що вони (зокрема партитури опер) протягом останніх 200 років практично були недоступні для виконавських колективів. Тривалий час вважалося, що опери Бортнянського загубилися. Лише недавно з’ясувалося, що «Квінт Фабій» зберігається в ЦДММК, «Алкід» – у Британському музеї, «Креонт» – в Італії.
Аналіз відомих у нас партитур свідчить про те, що Бортнянський наслідує традиції, які склалися в жанрі опери séria. Це передусім звернення до міфологічного сюжету, використання вокальної культури bel canto. Знання можливостей людського голосу відчувається у ряді вокальних номерів, які потребували від виконавця блискучої віртуозної техніки. Велику увагу приділяв композитор і речитативам, які об’єднували музичні номери (арії, ансамблі, хор).
Типовою для оперної творчості Д. Бортнянського є його опера «Алкід» (лібретто П. Метастазіо). Вона відповідала всім тогочасним вимогам до цього жанру, відзначаючись доступністю мелодичних образів, яскравими сценічними ефектами. Перша дія складається з чотирьох сцен, друга – з дев’яти, третя – з трьох. У другій дії, найбільш насиченій драматично, завершується експозиція образів і відбувається зав’язка драми. Серед героїв слід виділити ліричного Алкіда з його речитативами в шостій, восьмій та дев’ятій сценах, доброчинну Аретею (каватина у другій сцені та арія – в дев’ятій), наставника Алкіда – премудрого Фронімо (арія в сьомій сцені), богиню Едоніду в ансамблевих епізодах з Алкідом та Аретеею.
Увесь хід другої дії підготовлений динамічним розвитком попереднього музичного матеріалу. Головний герой опери Алкід, а також Фронімо та Едоніда вже в перших трьох сценах дістають рельєфну характеристику. Арія Алкіда виділяється колоратурними прикрасами, Фронімо – енергійною ритмікою та широким диханням, Едоніди – позірною простотою і водночас граціозністю. Ансамблеві епізоди доповнюють і розвивають їхні музич- ні характеристики.
Оркестровка опери вражає виключною майстерністю. Партії скрипок, віол, гобоїв, труб і баса свідчать про «знання Бортнянським можливостей цих інструментів, розуміння ним інструментальної «мови» італійської опери часу. Фактура твору досить проста, прозора. Тут
